Життєвий шлях
Петро Гнатович Горецький народився 26 червня 1919 року, у селі Максимільянівка, УНР (нині Мар'їнський район, Донецька область, Україна).
З дитинства знав, що таке нестатки, бо в півтора року залишився без батька.
Його і шестеро братів і сестер виводила в люди мати.
Середню освіту здобув у рідном селі. Після школи довелося одразу включитися до трудового життя.
Рано проявив хист до творчості, почав друкуватися ще навчаючись у школі. Із ранніх літ захоплювався поезією Тараса Шевченка.
Закінчив газетні курси. У 1937 році Петра Горецького було запрошено літературним працівником до редакції районної газети. Згодом працював у обласній газеті "Донеччина", де його другом і порадником був відомий письменник Микола Рудь.
З 1938 року майже десять років перебував Петро Гнатович на дійсній воєнній службі в армії. Служив у прикордонних військах на іранському кордоні, де його застає початок війни з Німеччиною. У роки Другої світової війни вели його фронтові дороги від Закавказзя до швидкоплинної Тиси. У кінці війни починає працювати воєнним кореспондентом.
Після закінчення війни недовго працює в місцевих виданнях Станіслава (тепер — Івано-Франківськ) та Львова.
1947 рік - із родиною надовго осідає в Мукачеві Закарпатської області, але працює в Ужгороді в редакції обласної газети «Закарпатська правда».
Пише поезію і публікується в різних періодичних виданнях України.
У 1948 році його твори виходять окремою (першою) книгою, в яку ввійшли також вірші воєнних років.
У 1951 році виходить друга книга поезій, у 1954 — третя.
З 1950 по 1956 рік навчався в Ужгородському університеті на філологічному факультеті.
У 1958 році Петра Горецького запрошують працювати завідувачем відділу літератури та мистецтва газети «Ставропольська правда» (м. Ставрополь), де він працює до 1964 року.
З 1964 по 1969 рік Петро Горецький — завідувач відділу літератури та мистецтва газети «Вечірній Київ».
З 1977 по 1979 рік працює у видавництві «Музична Україна».
Після виходу на пенсію Петро Гнатович активно публікує свої поезії в періодичних виданнях, перекладає українською мовою з російської, білоруської та азербайджанської. За цей період були опубліковані чотири збірки його власних поетичних творів.
У 1993 році за сімейними обставинами переїжджає до Мінська, де бере активну участь у письменницькому житті Білорусі: його поезії публікують у республіканських періодичних виданнях, він стає членом спілки білоруських письменників, готується збірник перекладів його творів білоруською мовою у видавництві «Мастацкая літаратура».
Петро Гнатович Горецький раптово помер у березні 1997 року. Похований у Мінську на Північному кладовищі.
Із спогадів про Петра Горецького
Марія Горецька (Гуменюк), сестра поета
... Петрусь ( так називали братика і в сім'ї, і всі сусіди) був дуже охайним у дитинстві. Так смішно було: всі діти влітку бігали босоніж, сорочечки навипуск поверх штанців або підперезані полотняним ремінцем. А наш Петрусь поважно виходив із хатини на вулицю у заправленому одязі і обов'язково, хоч і в стоптаному, але взутті. Він мало бігав із іншими дітлахами по вулиці. Здебільше милувався хмарами, любив спостерігати за равликами, жуками, комахами. Мати навіть сердилися, що хлопець надокучував їм своїми запитаннями. Вони говорили, що Петро дуже грамотний буде, якщо все знатиме. Та й не могли вони приділити багато уваги Петрусеві, бо багато працювали, ми ( брати та сестри) доглядали одне за одним....
Ольга Величко (Удинська), учитель
... У школі я дуже любила літературу, любила читати книги. Читаючи, ніби проживаєш разом з автором ті часи, моменти, які описано в творах, живеш новими почуттями. Але ще цікавіше, якщо знайомишся із творчістю людей, які жили поруч, бачили те, що бачиш ти. Для яких твій край теж рідний і знайомий. Ось з однією такою творчою людиною мені пощасливилося познайомитися у 1992 році, коли я навчалася у 9 класі.
Ще до знайомства з Петром Горецьким мені сподобалися його вірші про школу, дитинство, роздуми про життя. Я навіть уявити не могла, який цей чоловік у житті... А він зайшов до класу статний, сивочолий, із посмішкою на обличчі. Із великим почуттям любові до рідних місць він згадував дитинство, читав свої вірші, слухав наші розповіді про сьогодення села і його людей. Нашу невимушену розмову Петро Гнатович закінчив словами вдячності, що ми пам'ятаємо земляків, словами заповіту ніколи не забувати хто ми, де наша батьківщина...
Любов Стеблій, бібліотекар
... Саме життя його було важке, в сім'ї крім нього було ще шестеро дітей. Тому й, напевно, він був дуже наполегливим. Ще змалку Петро Горецький був прихильником творчості Т. Шевченка. Дуже часто цитував його твори.
Часто Петро Гнатович приїжджав до рідного нашого села. Завжди заходив у школу. Останній раз гостив у селі незадовго до смерті, у 1992 році. Ця зустріч була досить цікавою. Він залюбки читав свої вірші та вірші свого друга Бориса Олійника. Подарував декілька книжок школі. Й , взагалі, був дуже люб'язною та ввічливою людиною, залишивши після себе лише гарні спогади...